Дотримання режиму дня
Прокидатися щоранку в один і той самий час, гратися в ігри з рідними та друзями, робити уроки, готувати обід, розмовляти після вечері в родинному колі, обійматися та співати — намагайтеся повернути те, що ви робили до війни, адже це допомагає дитині почуватися спокійніше і впевненіше. Якщо зараз ви не можете повернутися до свого звичного режиму дня, створіть нові ритуали — головне, щоб одні й ті самі дії повторювалися щодня в той самий час.
Обговорення тривожних подій
Такі розмови є дуже корисними для емоційної розрядки. Після перебування в укритті, сигналів тривоги, звуків вибухів чи епізоду бойових дій проводьте невеликі сімейні бесіди. Такі розмови слід починати зі слів про те, що загроза минула («зараз ми в безпеці»). Скажіть, що це було важко, але дитина впоралася, і ви, батьки чи близькі дорослі (опікуни), пишаєтеся її силою. Підкресліть: те, що дитина подолала складнощі, допомогло й батькам. У проживанні критичних ситуацій через їхнє проговорювання важливо робити акцент не лише на почуттях та емоціях, а й на діях, які допомогли впоратися дитині й вашій родині. Щоб уникнути стану «фрагментації пам’яті» (це коли ми перестаємо пам’ятати послідовність дій під час травматичних подій), потрібно переказувати події та дії членів родини в цей час. Наприклад: «ми почули, що…», «ми пішли, було страшно, сумно, ми зробили це…». Якщо дитина готова, можна заохочувати і її переказувати події. При цьому важливо говорити, що «і мені, і тобі було страшно (сумно, тривожно, ми сердилися), але ми впоралися». Цей метод дозволяє дитині побачити, що її почуття збігаються із почуттями дорослих, що вона не сама, а також зняти емоційне напруження.
Створення нових ритуалів
 Якщо ви переїхали або втратили можливість робити те, що було для вас із дитиною звичним, створіть нові ритуали. Це може бути читання вголос, вечірні обійми, спільні ігри, співи тощо. Спільні дії допоможуть дитині відчути єдність і силу сім’ї.
Щоденне спілкування на різні теми
 Спілкування потрібне кожному. Щоб дитина не почала ізолюватися, з нею треба говорити про речі, які стосуються її життя: про прогулянки, книги, фільми, ігри. Попросити навчити дорослих чогось, що у  неї добре виходить. Це допоможе їй відчути, що вам важливі її інтереси.
Підтримання емоційного зв’язку
 Особливо зараз для дитини важлива емоційна близькість із батьками. Щоб зберігати її та зміцнювати, потрібно обіймати дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за витримку, за вміння, які демонструє дитина), грати з нею, смішити, розділяти з нею емоції. Наприклад, спитайте в дитини, як саме вона відчуває, що мама й тато її люблять. Зазвичай діти висловлюють найбільш прийнятний на цей момент варіант. Якщо вона не відповідає, запропонуйте таку вправу-гру: візьміть іграшку, скажіть, що іграшка засмучена, і запропонуйте дитині втішити її. Дивіться на дії дитини — саме таких дій від вас потребує і вона.  Важливо пам’ятати, що діти, які пережили травматичний досвід, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілесних контактів. Тому слід запитувати дитину, чи можна її пригорнути.
Розвиток почуття гумору
 Не зволікайте зі зверненням до спеціаліста за психологічною допомогою, якщо дитина постійно пригнічена чи агресивна, уникає активності, спілкування з однолітками, втратила апетит і нормальний сон. Намагайтеся жартувати та усміхатися, викликати усмішку у вашої дитини. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зцілює. При цьому слід пам’ятати, що підлітки реагують не на сенс сказаного, а насамперед на його форму. Тому важливо, щоб жарти не були образливими й дитина у них не відчувала знецінювання.

Ознаки психологічної травми у дітей
Молодший вік: дитина стала пасивною і мовчазною. У дитини з’явилися проблеми зі сном. Дитина боїться звуків чи зображень, що нагадують про травматичні події, вона демонструє тривожну поведінку: постійно насторожена та гіперчутлива до будь-яких подразників. Дитина знову і знову відтворює в іграх або переказує травматичну подію. Повернення до більш ранньої поведінки (наприклад, смоктання пальця). Дитина не розуміє причини події, а тому думає, що це її провина.                                                                                                                                                                                                      Підлітковий вік: незвична, часом агресивна чи деструктивна поведінка. Різка зміна міжособистісних стосунків (наприклад, дитина відсторонюється від батьків). Відчуття провини чи сорому. Різке дорослішання, зокрема перевантаження себе домашніми завданнями та  домашньою роботою. Слухайте дитину. Допоможіть зрозуміти: те, що вона відчуває є нормальним. Уникайте як зайвої драматизації, так і знецінювання пережитого дитиною досвіду. Зверніться з дитиною по допомогу до спеціалістів.


Практичний психолог Бондарь Н.М.